"Стефан, Божою милістю король Польський, надає цю грамоту Яцьку Бутовичу на відбудову містечка Брусилова і надання Брусилову Магдебурзького права."
(дано у Варшаві на сеймі вільнім, дня сімнадцятого лютого, року 1585)

Брусилівський час  

УКР

РОС

ENG



  новини
05.07.2010

Районний чемпіонат з футболу

3-4 липня 2010 р. відбулися матчі районного чемпіонату з футболу. Ось їх результати:

с. Лазарівка - «Колос» (Брусилів) 2:8
с.Ставище
- «Колос» (Брусилів) 3:0 (тех. поразка)
с. Водотиї - «Здвиж» ІІ (Брусилів) 5:2
с. Нові Озеряни - с. Привороття 8:9
с. Лазарівка - с. Хомутець 3:6
с. Морозівка - с. Осівці 3:0 (тех. поразка)

26 червня 2010 р. відбулися матчі районного чемпіонату з футболу. Ось їх результати:

с. Ставище - «Здвиж» ІІ (Брусилів) 3:1
с. Нові Озеряни - с. Водотиї 2:5
с. Морозівка - с. Привороття 6:2
с. Хомутець - с. Осівці 12:0

18-19 червня 2010 р. відбулися матчі районного чемпіонату з футболу. Ось їх результати:

с. Ставище - с. Лазарівка 5:5
«Здвиж» ІІ (Брусилів) - с. Нові Озеряни 5:3
«Колос» (Брусилів) - с. Осівці 10:0
с. Морозівка - с. Водотиї 2:1
с. Привороття - с. Хомутець 1:2

12-13 червня 2010 р. відбулися матчі районного чемпіонату з футболу. Ось їх результати:

 с. Хомутець - с. Водотиї 4:2
«Колос» (Брусилів) - «Здвиж»ІІ (Брусилів) 5:0

5 червня 2010 р. відбулися матчі районного чемпіонату з футболу. Ось їх результати:

с. Лазарівка - с. Ставище 5:6
«Здвиж»ІІ (Брусилів) - «Здвиж»ІІІ (Брусилів) 2:2

14.05.2010

Брусилівські футболісти 1997 р.н. переможці обласного турніру!

Перегравши з рахунком 2:0 своїх однолітків з Коростенщини, а потім вихованців Житомирськго ДЮСШ, брусилівські футболісти в фіналі у серії пенальті перемогли команду з Черняхова і стали переможцями десятого ювілейного футбольного фестивалю «Даруймо радість дітям», присвяченого 65-річниці Великої Перемоги та 60-річчю утворення Добровільного Спортивного Товариства «Колос».

Збірну команду Брусилівщини нагороджено дипломом, медалями та кубком.

Молодші футболісти Брусилівщини, 2000 р.н., вибороли третє місце в своїй віковій групі.

14.04.2010

Брусилівське коріння Сергія Бубки

Мабуть немає в нашій країні людини, яка б не знала прославленого українського легкоатлета, стрибуна з жердиною, олімпійського чемпіона 1988 року, неодноразового чемпіона світу, Сергія Бубку. Протягом 1984 - 1994 років Бубка встановив 35 світових рекордів, а в 1985 році першим подолав планку на висоті 6 метрів. Президент Міжнародного олімпійського комітету маркіз Хуан Антоніо Самаранч назвав його найвидатнішим спортсменом сучасності. Нині Сергій Назарович Бубка очолює Національний Олімпійський комітет України (НОК).

Як нещодавно з'ясувалося, Сергій Бубка по лінії матері має брусилівське коріння.Більш того, великий спортсмен доводиться родичем видатному діячу української культури і духовності Івану Огієнку. Про це президент НОК розповів на одній з прес-конференцій та у своєму блозі в Інтернет:

http://blogs.pravda.com.ua/authors/bubka/4b7e1d38172dc/

«Перебуваючи в Канаді, я дізнався про свого предка», - говорить Сергій Назарович. «В родині моєї мами завжди говорили, що один з наших родичів був дуже відомою людиною, видатним діячем української культури та політиком початку ХХ століття. Але говорили про це пошепки – оскільки у Радянському Союзі цей період нашої історії вважався табу. Після війни до моїх родичів – а дівоче прізвище моєї бабусі було Огієнко - навіть приходили люди з відповідних органів і розпитували, чи не підтримують зв'язок з емігрантом. Зв'язку не було – тоді так було безпечніше вижити.

Через те, що зв'язок розірвався, ми знали про нього дуже мало. Але приїхавши до Канади, я вирішив співставити факти і спогади моєї тітки із реальними фактами, і з'ясувати, чи це той самий Огієнко. Поспілкувався з людьми з діаспори, почитав місцеву літературу, і виявилося – так. Іван Івнович Огієнко доводився рідним дядьком моїй бабусі по мамі, тобто рідним братом мого прадіда».

Довідка. Іван Огієнко мав трьох братів Федора, Василя і Михайла та сестер Одарку й Палажку. У Федора Огієнко було троє синів Гнат, Григорій і Василь та двоє доньок Марія й Олександра. Про долю Олександри ніхто з Огієнків нічого не чув з того часу, як вона виїхала з Брусилова після арешту брата Гната та його синів і переслідування всіх брусилівських Огієнків. Василь Огієнко мав трьох доньок: Ганну, Тосю і Женю. У Михайла Огієнка були сини Іван, Павло й Костянтин та донька Марія

04.03.2010

Об’єднались у граніті

Цього року ми відзначатимемо 65-річчя Великої Перемоги над фашизмом. Вшановуватимемо ветеранів, згадуватимемо полеглих, осмислюватимемо все те страхіття,яке випало на долю старшого покоління.

Віддаючи шану солдатам тієї жорстокої війни, згадаймо поруч із ними солдатських удів.Адже їм випала важка доля. Як зазначає шановний Борис Олійник, українські вдови — це особливе явище у світовій історії. І з цим не можна не погодитись. Відрядивши на війну чоловіків, вони мужньо вистояли на окупованій гітлерівцями українській землі,самотужки ростили й виховували дітей, а в повоєнні роки своїми руками відбудували країну, працюючи в колгоспах і на заводах. Усе своє життя солдатки берегли пам’ять і вірність полеглим на полях боїв чоловікам, тамуючи біль тяжкою працею, віддаючи себе турботі про дітей.

Солдатські вдови заслуговують на найвеличніший пам’ятник Матері-Вдові в серці України — золотоверхому Києві. Нехай вічно живе пам’ять про цих страждалиць!

Попри це, імена солдатських удів було б справедливим увіковічнити і на їхній малій батьківщині, де вони зростали, любили, народжували дітей, де важко трудились і відійшли у вічність. Прикладом цього може слугувати невелике село Краківщина, що в Брусилівському районі на Житомирщині. Там торік напередодні Дня Перемоги було відкрито меморіальну дошку з викарбуваними іменами солдатських удів села.

Ініціаторами цієї благородної справи виступили уродженці Краківщини, нині пенсіонери Володимир Аристархович Боклан і Григорій Іванович Святненко, які провели пошукову роботу зі встановлення імен солдатських удів. А меценатом виготовлення меморіальної плити став художник Володимир Маркович Мельник з міста Миронівка Київської області.

Меморіальну дошку встановлено на місцевому цвинтарі поряд із пам’ятником, на якому викарбувано імена полеглих на війні односельців. Таким чином, через багато років після розлуки солдатські вдови знову об’єдналися зі своїми чоловіками, хай навіть у граніті.

У поминальні дні священик місцевої православної церкви отець Ростислав освячує меморіальну дошку. Відтепер пам’ять про солдатських удів ніколи не згасне в серцях дітей, онуків, односельців. Вони завжди будуть у пошані в нинішнього й прийдешніх поколінь села Краківщина. Чим не приклад, гідний наслідування?

     

© 2007-2010 "Брусилів-Онлайн". Усі права захищені. Пишіть нам на електронну пошту

Повне або часткове використання матеріалів дозволяється за умови посилання на "Брусилів-Онлайн" ( для Інтернет-ресурсів - наявність активного гіперпосилання на http://brusilov.org.ua/ ).
Адміністрація сайту не несе відповідальність за достовірність інформації рекламного характеру.
Адміністрація сайту не завжди поділяє думки авторів.
Авторські права на статті, твори літератури чи мистецтва, що представлені на цьому сайті, належать їх авторам.